Справжній український must visit чекає на мандрівників у присілку Жаб’євський потік, що в селищі Верховина на Івано-Франківщині. Саме тут розташована хата-музей легендарного фільму “Тіні забутих предків”, знятого Сергієм Параджановим у 1964 році.
Історія музею
Музей було відкрито у 2000 році в хаті Петра та Євдокії Сорюків. Саме тут сім місяців жив режисер Сергій Параджанов під час роботи над стрічкою. Ініціаторкою створення музейної експозиції стала їхня донька — Марія Хімчич, яка офіційно відкрила музей 2001 року.
Місцеві пригадують, що Параджанову пропонували поселення в готелі, але він наполіг пожити у справжній гуцульській хаті, щоби глибше відчути дух регіону. Петро Сорюк радо запросив режисера до оселі, а його дружина пригостила. Так і розпочалося їхнє знайомство.
Гості мешкали у світлиці — святковій кімнаті, яку гуцули зазвичай використовують у великі свята. Господарі ж тим часом перебралися до меншої кімнати.
Що побачити в музеї
Хата-музей зберегла вигляд справжньої гуцульської оселі, у якій знімали хату Івана Палійчука. Вона була скромнішою за хату Марічки Гутенюк (на жаль, остання не збереглася). Сьогодні експозиція поділена на кілька тематичних частин:
- побут гуцулів,
- етнографія,
- історія зйомок,
- архітектурна спадщина краю.
У двох кімнатах музею можна побачити весільну ґуґлю, у якій герой Івана Миколайчука з’явився у фільмі, предмети автентичного вжитку, елементи одягу та фотографії зі знімального майданчика. Багато речей — справжні гуцульські старожитності, зібрані за допомогою асистента режисера Михайла. Деякі експонати Параджанов викупляв у місцевих жителів, інші — отримав у подарунок.
Важливо: експонати можна приміряти, але з повагою — багато з них мають історичну цінність.
Фільм і його значення
“Тіні забутих предків” — це поетична драма про трагічне кохання Івана та Марічки, знята за однойменним твором Михайла Коцюбинського. У стрічці глядач поринає у світ гуцульської культури, обрядів та побуту.
У фільмі знявся Іван Миколайчук, тодішній студент Київського інституту театрального мистецтва. Хоча на роль був затверджений інший актор, Параджанов був вражений щирістю й емоційністю Миколайчука, тож вибір зробив саме на його користь.
У зйомках масових сцен брали участь понад 60 місцевих жителів. Режисер навіть запрошував декого з них до Києва, щоб озвучити репліки справжньою гуцульською говіркою. Платив їм по 3 рублі на день — значно більше, ніж тоді можна було заробити в колгоспі.
Гуцульська музика, яку чуємо у фільмі, була виконана капелою Василя (Моґура) Грималюка. Актори активно спілкувалися з місцевими, переймали їхній побут і навіть зверталися до мольфарів — наприклад, Спартак Багашвілі, який грав мольфара.
Робота музею
- 🕰 Час роботи: за домовленістю
- 🎫 Вхід:
• дорослі, пенсіонери, студенти — 20 грн
• школярі — 15 грн
💡 Ціни можуть змінюватись з часом.
Як дістатися
До Верховини можна легко дістатися автобусом із Івано-Франківська — рейси вирушають регулярно з автостанції. Дорога займає приблизно 3 години. Якщо плануєте їхати автомобілем — прямуйте трасою Н09 через Татарів, далі — поворот на Косів (траса Р24), і звідти вже до Верховини.
